Численні джерела підтверджують, що підземна школа використовувалася для роботи місцевих установ, укриття населення та регулярної видачі гуманітарної допомоги. Документально зафіксовано присутність саме цивільних осіб під час атаки. Моніторингова місія ООН вбачає в обставинах удару ймовірне порушення основних принципів міжнародного гуманітарного права, а українські правоохоронні органи та військова розвідка продовжують встановлювати обставини атаки і причетних до неї російських військовослужбовців.
Російські ЗМІ та провоєнні Telegram-канали намагаються виправдати авіаудар по підземній школі у селищі Комишуваха Запорізької області, завданий 2 листопада 2026 року. Вони стверджують, що замість цивільного об’єкта російська армія нібито знищила військову базу ЗСУ. При цьому розповсюджуються різні версії: Telegram-канал «Изнанка» повідомив про знищення пункту тимчасової дислокації 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, LostArmour назвав об’єкт підземним командним пунктом, а «Военное обозрение» стверджувало, що у школі перебували оператори безпілотників.
Як один із доказів російські джерела використовують заяву українського блогера Романа П’ятигорця, зроблену за півтора місяці до трагедії. Деякі видання також представляють загиблих і зниклих безвісти внаслідок атаки як втрати української армії. Так, 7 листопада «Московский комсомолец» заявив, що Київ нібито підтвердив знищення бункера із 54 операторами БПЛА.
Однак наявна у відкритому доступі інформація не підтверджує версію російської сторони про те, що підземна школа використовувалася як військова база або командний пункт ЗСУ. Навпаки, її цивільне використання підтверджується численними документами, свідченнями очевидців та відеоматеріалами, а Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні вбачає в обставинах удару ймовірне порушення основних принципів міжнародного гуманітарного права.
Що відомо про підземну школу в Комишувасі
Підземну школу на території гімназії «Джерело» відкрили у жовтні 2025 року. Це було обладнане під землею учбове приміщення, що одночасно виконувало функцію укриття. Однак через постійну загрозу російських обстрілів діти відвідували заняття лише у листопаді та грудні 2025 року. Від січня 2026 року навчання перевели у дистанційний формат.
Як повідомляло запорізьке видання «Справжнє» ще 20 лютого 2026 року, після припинення очних занять у підземній школі розмістили селищну раду, Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) та місцеві медичні установи. Голова громади Юрій Карапетян пояснював, що таке рішення було погоджено із Запорізькою обласною військовою адміністрацією, оскільки працівники місцевих установ не могли безпечно працювати у звичайних будівлях.
У публікації Запорізького центру розслідувань від 11 березня 2026 року також зазначалося, що після руйнування будівлі селищної ради більшість адміністративних функцій перенесли до підземної школи. Там оформляли документи, видавали гуманітарну допомогу, а мешканці, які втратили житло через обстріл, могли тимчасово переночувати.
Тобто цивільне використання школи було публічно задокументовано задовго до трагедії. Причому гуманітарну допомогу там видавали не час від часу. Як повідомило агентство Reuters 4 листопада, роздачі проводилися регулярно, щопонеділка.
Що сталося 2 листопада
Обставини атаки докладно розглянула Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у своїй заяві від 3 листопада 2026 року.
Експерти ООН встановили, що ще 1 листопада місцева влада публічно оголосила про майбутню видачу гуманітарної допомоги у школі. Повідомлення було розміщено у соціальній мережі на каналі з майже п’ятьма тисячами підписників. Роздачу було заплановано на наступний день, 2 листопада, з 10:00 до 12:00.
Саме в цей час російські збройні сили атакували Комишуваху керованими авіабомбами. У школі зібралися місцеві жителі, які прийшли по гуманітарну допомогу. Після перших вибухів на місце прибули поліцейські та рятувальники, а люди намагалися сховатися у підземному приміщенні.
Згідно з повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 7 листопада, російська авіація розпочала атаку о 09:45. Дві керовані авіабомби вразили територію гімназії «Джерело», зруйнувавши спортивну залу та господарську будівлю. Приблизно за годину російські військові скинули тритонну авіабомбу ФАБ-3000 безпосередньо на підземне приміщення школи, де розташовувалися пункт незламності та укриття для місцевих мешканців. Внаслідок обвалення бетонних конструкцій люди опинилися під завалами.
ГУР також оприлюднило результати встановлення російських військовослужбовців, причетних до атаки. За даними української військової розвідки, удар спланував полковник Федір Зубаков, начальник групи вогневого ураження штабу російського угруповання військ «Днепр». Для атаки було задіяно чотири літаки Су-34. Українська розвідка встановила імена шести льотчиків, які брали участь у завданні ударів – Сергія Єлісєєва, Дмитра Звєрєва, Родіона Плотнікова, Микити Ігнатьєва, Максима Соколенка та Вадима Перехреста. Екіпаж ще одного літака встановлюється. Ці відомості опубліковано на офіційному сайті ГУР.
В окремій заяві гуманітарного координатора ООН в Україні Маттіаса Шмале зазначається, що серед жертв перших ударів були переважно місцеві жителі, які прийшли за гуманітарною допомогою, та працівники місцевої адміністрації. Наступні удари призвели також до загибелі двох рятувальників і чотирьох поліцейських, які прибули на допомогу постраждалим.
За офіційними даними ДСНС України, опублікованими 7 листопада, кількість загиблих внаслідок російської атаки зросла до 55 осіб. Рятувальники продовжували розбирати завали, попри постійну загрозу повторних ударів. Остаточну кількість жертв на той момент ще не було встановлено.
Відеозапис поліції та свідчення очевидців
4 листопада Національна поліція України опублікувала відеозапис, зроблений нагрудною камерою одного з поліцейських, які загинули під час атаки. На кадрах видно, як місцеві жителі та співробітники екстрених служб намагаються врятуватися від нових авіаударів. Люди спускаються сходами до підземної школи, яку використовували як укриття. Потім відбувається сильний вибух.
Агентство Reuters окремо перевірило дату і місце зйомки. Для цього журналісти використали метадані оригінального файлу, супутникові зображення та власні фотографії з місця атаки.
Про те, як люди опинилися в укритті, розповів і рятувальник ДСНС, якому вдалося вижити, Родіон Палій. В інтерв’ю виданню «Справжнє» від 6 листопада він повідомив, що рятувальники прибули після перших вибухів, щоби звільнити жінку з-під завалів. Під час рятувальної операції надійшло попередження про нові авіабомби. Усіх попросили терміново пройти до укриття. Люди спустилися до підземної школи, після чого рятувальник знепритомнів. Він вижив, отримавши тяжкі травми.
Додатковими свідченнями присутності цивільних є повідомлення родичів та знайомих загиблих. Зокрема, під публікацією в Threads користувачі розповідали про людей, які загинули у підземній школі. Частину таких повідомлень зібрали журналісти Forpost.media. Не всі свідчення із соціальних мереж незалежно перевірені, проте особи низки загиблих та обставини їхньої смерті встановили українські журналісти.
Наприклад, «Суспільне» розповіло про 74-річну Любов Краснову, яка прийшла до школи за гуманітарним хлібом, а також про подружжя Артема і Даніели Жукових, які загинули в укритті. Серед встановлених жертв також були керівниця місцевого ЦНАПу Ольга Тверденко, співробітники поліції та рятувальники. Ольга Тверденко, за інформацією «Суспільного», регулярно приїжджала до Комишувахи — щопонеділка для видачі гуманітарної допомоги.
Отже, присутність цивільних осіб у школі в момент атаки підтверджується не лише заявами української влади, а й відеозаписом поліції, свідченнями очевидців, розповідями родичів загиблих та журналістськими матеріалами. Ці дані узгоджуються з висновками Моніторингової місії ООН.
Чим російські джерела доводять свої заяви
Одним із основних аргументів російських публікацій став виступ Романа П’ятигорця від 17 вересня 2026 року. Блогер і політичний коментатор справді заявив, що у підземній школі Комишувахи розташована місцева адміністрація, а також нібито розміщуються оператори БПЛА. Відеофрагмент виступу опубліковано в українських ЗМІ.
Проте П’ятигорець не є офіційним представником української влади чи військового командування і не надав жодних доказів своїх слів. Незалежного підтвердження того, що у школі справді базувалися оператори безпілотників, у перевірених матеріалах немає. Його заява, зроблена за півтора місяця до трагедії, тим більше не підтверджує військовий характер об’єкта безпосередньо 2 листопада.
Не є таким доказом і кадри авіаудару, опубліковані російським каналом «Изнанка». Відеозапис демонструє вибух, але не дає змоги встановити, хто знаходився всередині підземного приміщення і для яких цілей воно використовувалося.
Окремий приклад маніпуляції – публікація «Российской газеты» від 4 листопада. Видання стверджувало, що внаслідок удару ЗСУ втратили 80 людей. Водночас у самому матеріалі наводилися дані про 31 загиблого та 48 зниклих безвісти – цифри, що відповідали українським повідомленням про жертв атаки і людей, яких продовжували розшукувати. Жодних доказів того, що ці люди були військовослужбовцями, видання не надало. Тобто повідомлення про загиблих і зниклих безвісти були подані як підтвердження військових втрат України.
Аналогічний прийом використав «Московский комсомолец» 7 листопада. У заголовку стверджується, що Україна нібито підтвердила знищення 54 операторів БПЛА. Проте жодних відповідних заяв українських державних чи військових органів видання не наводить. Натомість воно знову посилається на слова П’ятигорця та згадує загибель українського майора Віталія Бевзи.
Володарська селищна рада справді повідомила про загибель Віталія Бевзи 2 листопада під час виконання бойового завдання у Комишувасі. Однак у повідомленні не йдеться, що військовослужбовець перебував саме у підземній школі. Тобто цей факт не доводить існування там військової бази чи загибелі десятків операторів безпілотників.
Отже, російські джерела не надали фото-, відео- чи інших переконливих доказів того, що підземна школа була військовим об’єктом на момент удару. Натомість вони використовують непідтверджені заяви, відеозапис самого вибуху та відомості про загиблих, приписуючи їм військовий статус без достатніх підстав.
Оцінка міжнародних організацій та норми міжнародного гуманітарного права
Обставини удару по Комишувасі викликали серйозне занепокоєння міжнародних правозахисних організацій.
У заяві від 3 листопада керівниця Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Даніель Белл наголосила, що місце та час видачі гуманітарної допомоги були широко відомі. За її словами, російські збройні сили або знали про гуманітарну акцію, що проходила в школі, або не вжили навіть найелементарніших заходів для з’ясування того, що відбувалося в населеному пункті, який вони збиралися атакувати.
Моніторингова місія ООН дійшла попереднього висновку, що атака, ймовірно, порушила основні принципи міжнародного гуманітарного права.
5 листопада Комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті також засудив російський удар по школі, де цивільні зібралися за гуманітарною допомогою. Особливу увагу він звернув на повторні удари, внаслідок яких загинули рятувальники та люди, які намагалися сховатися від удару. Комісар підкреслив, що такі атаки, якщо вони навмисно спрямовані проти цивільних об’єктів на порушення міжнародного гуманітарного права, є воєнними злочинами.
Міжнародне гуманітарне право встановлює конкретні вимоги щодо вибору цілей та проведення військових атак.
Відповідно до статті 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, воєнними цілями можуть вважатися лише ті об’єкти, які ефективно сприяють воєнним діям та знищення яких у конкретних обставинах дає певну військову перевагу. У разі сумнівів щодо використання школи у воєнних цілях вона має розглядатися як цивільний об’єкт.
Стаття 57 того ж Протоколу зобов’язує сторону, яка планує напад, зробити все практично можливе для перевірки воєнного характеру цілі, а також вжити заходів для запобігання або мінімізації втрат серед цивільного населення. Під час вибору засобів та методів атаки необхідно враховувати очікувані наслідки для цивільних осіб.
Не менш важливим є принцип пропорційності, закріплений у статті 51(5)(b). Він забороняє напади, від яких можна очікувати випадкових втрат серед цивільних осіб, надмірних порівняно з конкретною і безпосередньою очікуваною військовою перевагою. Як пояснює Міжнародний комітет Червоного Хреста, ці вимоги діють і щодо атаки на підтверджену воєнну ціль.
У випадку Комишувахи особливе значення має те, що інформація про цивільне використання школи була доступна задовго до трагедії. Місцеві адміністративні та соціальні установи працювали там протягом місяців, гуманітарну допомогу видавали регулярно щопонеділка, а про конкретну роздачу 2 листопада публічно повідомили напередодні.
Саме ці обставини стали основою серйозного занепокоєння Моніторингової місії ООН. За оцінкою її керівниці Даніель Белл, російські військові або знали про роздачу гуманітарної допомоги, або не вжили навіть найелементарніших заходів для з’ясування ситуації перед атакою. В обох випадках, на думку місії, удар, ймовірно, порушив основні принципи міжнародного гуманітарного права.
Раніше StopFake неодноразово спростовував російську дезінформацію, спрямовану на виправдання атак на цивільні об’єкти, заперечення відповідальності Росії за загибель мирних жителів та приховування обставин російських воєнних злочинів. Зокрема, про це йшлося в матеріалах «Фейк: У селі Гроза російські військові завдали удару по скупченню «нацистів» з батальйону «Айдар»», «Вона зруйнувалася сама»: п’ять фейків росЗМІ про підрив Каховської ГЕС», «Фейк: Удару по вокзалу Краматорська завдали українські військові» та «Фейк: Масові жертви серед мирного населення Київської області – інсценування»
